Хлопець знайшов поношений гаманець. Він і гадки не мав, до чого це приведе…

Я тебе люблю й завжди буду любити…

1-paren-nashel-koshelek

Кілька років тому, в один з морозних днів, я випадково побачив гаманець, що лежав на дорозі. Усередині не було ніяких документів, тільки три долари, та лист, котрий виглядав так, як ніби його перечитували по кілька разів на день протягом багатьох років.

На порваному конверті, крім зворотної адреси, нічого розібрати не можна було, пише джерело. Я відкрив листа та побачив, що воно написано у 1944 році, тобто більше 60 років тому. Я дуже уважно його прочитав, сподіваючись дізнатися що-небудь про власника портмоне.

«Дорогий Майкл! Моя мати заборонила мені зустрічатися з тобою. Прости мене та знай, що я тебе люблю й завжди буду любити. Твоя Ганна».

Це було так зворушливо, що я вирішив знайти адресата, чого б мені це не коштувало, і повернути йому загублений гаманець. Але як? Адже крім імені, у мене нічого не було…

І тоді я звернувся до оператора телефонної станції, щоб за адресою на конверті спробувати дізнатися номер телефону.

«Дівчина, у мене до вас незвичайне прохання. Я знайшов гаманець і тепер розшукую власника. Може, ви мені підкажете номер телефону за цією адресою?»

2_result-107

Однак дівчина відмовилася допомогти, так як не мала права розголошувати такі відомості. Але коли я їй розповів про незвичайний лист, вона запропонувала самій зв’язатися з абонентом і, якщо він погодиться поговорити зі мною, то вона нас з’єднає. Я чекав хвилину, яка здалася мені вічністю.

І ось, нарешті, я почув жіночий голос і запитав, чи знайома вона з якоїсь Ганною? Так, відповіла жінка, тридцять років тому ми купили цей будинок у її матері. Але вже кілька років мати Ганни живе у будинку для людей похилого віку. Я дам вам телефон та адресу, й може вам там зможуть допомогти?

Я подякував добрій жінці та попросив координати будинку для людей похилого віку. Відразу ж набрав номер й дізнався, що мати Ганни, на жаль, вже померла, але сама Ганна жива і знаходиться в іншому будинку для людей похилого віку.

Коли я туди подзвонив та пояснив, навіщо мені потрібна Ганна, мені відповіли, що, з огляду на пізній час, скоріше за все вона мене не прийме. Але я відчував, що впритул наблизився до розгадки таємничого листа і тому проявив наполегливість.

«Ви читали ТОЙ лист?!»

Незабаром я вже був на місці. Разом з директором ми піднялися на третій поверх й увійшли в кімнату відпочинку, де я нарешті побачив Ганну. Вона виявилася дуже милою старенькою, з теплою посмішкою та добрими очима. Я розповів їй про свою знахідку і показав лист.

Коли Ганна побачила його, вона відвела погляд, глибоко зітхнула й промовила: «Я дуже його любила. Його звали Майкл Голдстайн. Але мені було тільки шістнадцять років, і моя мати вважала, що я занадто молода, до того ж Майкл був дуже гарним хлопцем, знаєте, як Шон Коннері, актор». Вона глибоко вдихнула й, крізь сльози, ледь чутно промовила:

«Якщо ви знайдете його, передайте, що Ганна все ще любить його та так й не вийшла заміж. Ніхто для неї не зміг стати таким як він».

Я попрощався з бабусею та спустився на перший поверх. Охоронець запитав, чи допоміг мені візит до леді Ганни. «Зрештою, я дізнався прізвище власника. Але я й так витратив майже день, тому почну пошуки, коли у мене буде вільний час». Промовляючи ці слова, я машинально витяг з кишені гаманець – коричневий шкіряний з переплетенням червоного шнурка.

І раптом охоронець закричав: «Я знаю, хто власник! Це пан Голдстайн! Він живе в сусідньому корпусі й коли виходить на прогулянку, постійно його втрачає. Зрештою, три рази вже точно!».

Почувши таке, я практично бігом повернувся до директора. Разом ми пройшли в сусідній корпус та запитали у медсестри, де зараз знаходиться Майкл Голдстайн. Вона провела нас в кімнату, в якій, сидячи у великому, затишному кріслі, насолоджувався читанням приємний похилий джентльмен.

Директор запитав його, не втрачав він сьогодні гаманець. Похилий пан з гідністю піднявся, оглянув свої кишені й, винувато розвівши руки, сказав: «Ви абсолютно праві, він відсутній». На що директор відповів: «Ось цей добрий чоловік знайшов його і повертає вам». Старий з видимим полегшенням звернувся до мене: «Чим я можу віддячити вам, молодий чоловіче? Яка винагорода вас влаштує?»

«Мені нічого не треба. Але я повинен сказати вам дещо. Я дуже шкодую, але мені довелося прочитати лист. Я ж повинен був якось розшукати господаря портмоне ».

Посмішка на обличчі старого зникла. «Ви читали ТОЙ лист?!». «Я не тільки прочитав, але я думаю, що знаю, де ваша Ганна».

3_result-95

Довгоочікувана зустріч

Він здригнувся й зблід. «Ганна? Ви знаєте, де вона? Як вона? У неї все в порядку? Будь ласка, скажіть мені, я дуже хочу її побачити!». Схопивши мою руку, старий чоловік сказав,

«Ви знаєте, коли я отримав цей лист, моє життя закінчилося. Я так ніколи й не одружився. Я завжди любив тільки мою Ганну. Будь ласка, проведіть мене до неї!».

І ми пішли.

Ганна все ще сиділа в кімнаті відпочинку, адже з нашого візиту до неї не минуло й години. «Ганна», м’яко сказав директор, «Ви знаєте цю людину?». Майкл та я застигли в німому очікуванні в дверному отворі.

Вона подивилася на мить, але не сказала ні слова.

«Ганна, це – Майкл. Майкл Голдстайн. Ви його пам’ятаєте?». «Майкл? Майкл? Це – ти!».

А старий, витриманий джентльмен, не приховуючи сліз, простягнувши руки, повільно йшов в її сторону. Вона кинулася йому назустріч і вони міцно обійнялися. Ми залишили їх наодинці, а самі вийшли в коридор.

«Так, несповідимі шляхи Господні!», сказав я філософськи. А директор відповів: «Якщо це має статися, воно обов’язково буде. Неважливо, коли, але буде!».

4_result-84
Три тижні тому я отримав запрошення на весілля. Весілля стало справжнім святом для всіх мешканців будинку для похилих людей й персоналу – Майкл в темно-синьому костюмі виглядав дуже імпозантно, а Ганна в бежевій сукні була просто красунею.

Після весілля Ганна та Майкл оселилися в своїй кімнаті, і якби ви коли-небудь хотіли б побачити 76-річну дружину та 78-річного чоловіка, які поводяться як два підлітки, то ви повинні обов’язково побачити цю пару.

5_result-71
Вони все життя любили тільки один одного і після довгих 60 років їх мрії збулися! Що може бути прекрасніше!




Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *